Карбамазепін-Дарниця таблетки 0.2 №50 (52127)

Дарница

Україна

Діюча речовина: carbamazepine.

1 таблетка містить карбамазепіну (у перерахуванні на 100 % суху речовину) 200 мг.

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль картопляний, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію кроскармелоза, магнію стеарат.

По 10 таблеток у контурній чарунковій упаковці, по 2 або 5 контурних чарункових упаковок в пачці.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або білого з кремувато-рожевим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми, з фаскою та рискою.

КАРБАМАЗЕПІН

Як протисудомний засіб Карбамазепін-Дарниця ефективний при фокальних (парціальних) судомних нападах (простих і комплексних), що супроводжуються або не супроводжуються вторинною генералізацією, при генералізованих тоніко-клонічних судомних нападах, а також при комбінації вказаних типів нападів.

У клінічних дослідженнях при застосуванні карбамазепіну як монотерапії у пацієнтів з епілепсією (особливо у дітей і підлітків) була відзначена психотропна дія препарату, яка частково проявлялася позитивним впливом на симптоми тривожності і депресії, а також зниженням дратівливості та агресивності. За даними ряду досліджень, вплив карбамазепіну на когнітивну функцію і психомоторні показники залежав від дози і був або сумнівним, або негативним. В інших дослідженнях був відзначений позитивний вплив препарату на показники, що характеризують увагу, здатність до навчання і запам'ятовування.

Як нейротропний засіб Карбамазепін-Дарниця ефективний при деяких неврологічних захворюваннях: так, наприклад, він запобігає больовим нападам при ідіопатичній і вторинній невралгії трійчастого нерва. Крім того, Карбамазепін-Дарниця застосовують для полегшення нейрогенного болю при різних станах, у тому числі при сухотці спинного мозку, посттравматичних парестезіях і постгерпетичній невралгії. При синдромі алкогольної абстиненції Карбамазепін-Дарниця підвищує поріг судомної готовності (який при цьому стані знижений) і зменшує вираженість клінічних проявів синдрому, таких як збудливість, тремор, порушення ходи. У хворих на нецукровий діабет центрального генезу Карбамазепін-Дарниця зменшує діурез і відчуття спраги.

Підтверджено, що як психотропний засіб карбамазепін ефективний при афективних порушеннях, а саме: для лікування гострих маніакальних станів, для підтримуючого лікування біполярних афективних (маніакально-депресивних) розладів (як монотерапія, так і в комбінації з нейролептичними засобами, антидепресантами або препаратами літію), при шизоафективних психозах, маніакальних психозах, при яких він застосовується у комбінації з нейролептиками, а також при гострій поліморфній шизофренії (rapid cycling episodes). Механізм дії карбамазепіну - активної речовини препарату Карбамазепін-Дарниця - з'ясований лише частково. Карбамазепін стабілізує мембрани надто збуджених нервових волокон, інгібує виникнення повторних нейрональних розрядів і знижує синаптичне проведення збуджувальних імпульсів. Встановлено, що головним механізмом дії препарату є запобігання повторному утворенню натрійзалежних потенціалів дії у деполяризованих нейронах шляхом блокади натрієвих каналів. Протисудомна дія препарату в основному зумовлена зниженням вивільнення глутамату і стабілізацією мембран нейронів, у той час як антиманіакальний ефект може бути зумовлений пригніченням метаболізму допаміну і норадреналіну.

Всмоктування. Після прийому таблеток карбамазепін всмоктується майже повністю, хоча і дещо повільно. Після разового прийому таблетки максимальна концентрація у плазмі крові (Cmax) досягається через 12 годин. Не відзначається клінічно значущих відмінностей у ступені всмоктування активної речовини після застосування різних лікарських форм препарату для прийому внутрішньо. Після одноразового прийому внутрішньо 400 мг карбамазепіну середнє значення Cmax незміненої активної речовини досягає близько 4,5 мкг/мл.

Прийом їжі істотно не впливає на швидкість і ступінь всмоктування карбамазепіну.

Рівноважні концентрації препарату у плазмі крові досягаються в межах 1-2 тижнів, що залежить від індивідуальних особливостей метаболізму (аутоіндукція ферментних систем печінки карбамазепіном, гетероіндукція іншими лікарськими засобами, які застосовуються одночасно), а також від стану хворого, дози препарату і тривалості лікування. Спостерігаються суттєві міжіндивідуальні відмінності значень рівноважних концентрацій у терапевтичному діапазоні: у більшості хворих ці значення коливаються від 4 до 12 мкг/мл (17-50 мкмоль/л). Концентрації карбамазепіну-10,11-епоксиду (фармакологічно активного метаболіту) досягають майже 30 % порівняно з концентраціями карбамазепіну.

Розподіл. За умови повної абсорбції карбамазепіну уявний об'єм розподілу становить від 0,8 до 1,9 л/кг. Карбамазепін проникає крізь плацентарний бар'єр. Зв'язування карбамазепіну з білками плазми крові становить 70-80 %. Концентрація незміненого карбамазепіну у спинномозковій рідині і слині пропорційна частці незв'язаної з білками активної речовини (20-30 %). Концентрація карбамазепіну у грудному молоці становить 25-60 % від його рівня у плазмі крові.

Метаболізм. Карбамазепін метаболізується в печінці переважно епоксидним шляхом, внаслідок чого утворюються основні метаболіти - 10,11-трансдіолове похідне та його кон'югат з глюкуроновою кислотою. Основним ізоферментом, який забезпечує біотрансформацію карбамазепіну на карбамазепін-10,11-епоксид, є цитохром Р450 3А4. Внаслідок цих метаболічних реакцій утворюється також і «малий» метаболіт 9-гідрокси-метил-10-карбамоїлакридан. Після одноразового перорального застосування карбамазепіну приблизно 30 % активної речовини визначається в сечі у вигляді кінцевих продуктів епоксидного метаболізму. Інші важливі шляхи біотрансформації карбамазепіну призводять до утворення різноманітних моногідроксилатних похідних, а також N-глюкуроніду карбамазепіну, що утворюється за участю уридилдифосфат-глюкуронозилтрансферази (UGT2В7).

Виведення. Після одноразового прийому препарату внутрішньо період напіввиведення незміненого карбамазепіну становить в середньому 36 годин, а після повторного прийому препарату - в середньому 16-24 годин (внаслідок аутоіндукції монооксигеназної системи печінки) залежно від тривалості лікування. У пацієнтів, які одночасно приймають інші препарати, що індукують ту ж саму ферментну систему печінки (наприклад, фенітоїн, фенобарбітал), період напіввиведення карбамазепіну становить, у середньому 9-10 годин.

Середній період напіввиведення метаболіту 10,11-епоксиду з плазми крові становить приблизно 6 годин після разового перорального прийому препарату.

Після разового перорального прийому карбамазепіну у дозі 400 мг 72 % прийнятої дози виводиться із сечею, а 28 % - з калом. Майже 2 % від прийнятої дози виводиться з сечею в незміненому вигляді і приблизно 1 % - у вигляді фармакологічно активного метаболіту 10,11-епоксиду.

Особливості фармакокінетики в окремих групах пацієнтів.

Пацієнти літнього віку. Немає даних, які свідчили б про те, що фармакокінетика карбамазепіну змінюється у пацієнтів літнього віку (порівнянно з дорослими особами молодого віку).

Пацієнти з порушеною функцією нирок або печінки. Даних про фармакокінетику карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки поки що немає.

Психомоторна епілепсія (при великих та малих нападах, комбінації великих нападів із психомоторними проявами, локальні форми епілепсії). Первинно- та вторинногенералізовані форми нападів з тоніко-клонічним компонентом. Як ад'ювант разом зі специфічними ліками, призначеними для терапії генералізованих форм нападів (тип абсансу).

Гострі маніакальні стани і підтримуюча терапія біполярних афективних розладів з метою профілактики загострень або ослаблення клінічних проявів загострення.

Есенціальна та зумовлена розсіяним склерозом невралгія трійчастого нерва, есенціальна глософарингеальна невралгія. Діабетична нейропатія з больовим синдромом.

Синдром абстиненції у хворих на хронічний алкоголізм (у складі комбінованої терапії), нецукровий діабет центрального генезу; полідипсія та поліурія нейрогормонального генезу.

Підвищена чутливість до карбамазепіну та до подібних у хімічному відношенні лікарських препаратів (наприклад, трициклічних антидепресантів), або до будь-якого іншого компонента препарату; атріовентрикулярна блокада; захворювання кісткового мозку; гематологічні хвороби; гостра порфірія; тяжкі порушення функції печінки, нирок, серцевої діяльності, обміну натрію; глаукома; простатит; одночасний прийом з інгібіторами моноаміноксидази (МАО).

Цитохром Р450 3А4 (CYP3A4) є основним ферментом, що каталізує утворення активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду. Одночасне застосування інгібіторів CYP3A4 може спричиняти підвищення концентрації карбамазепіну у плазмі крові, що, у свою чергу, може призводити до розвитку побічних реакцій. Одночасне застосування індукторів CYP3A4 може посилювати метаболізм карбамазепіну, що призводить до потенційного зниження концентрації карбамазепіну в сироватці крові та терапевтичного ефекту. Подібним чином припинення прийому індуктора CYP3A4 може знижувати швидкість метаболізму карбамазепіну, що призводить до підвищення рівня карбамазепіну у плазмі крові.

Карбамазепін є потужним індуктором CYP3A4 та інших ферментних систем фази І та фази ІІ в печінці, тому може знижувати концентрації інших препаратів у плазмі крові, які переважно метаболізуються CYP3A4 шляхом індукції їхнього метаболізму.

Людська мікросомальна епоксид-гідролаза являє собою фермент, відповідальний за утворення 10,11-трансдіол-похідних із карбамазепіну-10,11-епоксиду. Одночасне призначення інгібіторів людської мікросомальної епоксид-гідролази може призвести до підвищення концентрацій карбамазепіну-10,11-епоксиду у плазмі крові.

Препарати, які можуть підвищувати рівень карбамазепіну у плазмі крові.

Оскільки підвищення рівня карбамазепіну у плазмі крові може призводити до появи небажаних реакцій (наприклад, запаморочення, сонливість, атаксія, диплопія), то дозування карбамазепіну необхідно відповідно коригувати та/або контролювати його рівні у плазмі крові при одночасному застосуванні з такими препаратами:

аналгетики, протизапальні препарати: декстропропоксифен, ібупрофен.

Андрогени: даназол.

Антибіотики: макролідні антибіотики (наприклад, еритроміцин, тролеандоміцин, йозаміцин, кларитроміцин).

Антидепресанти: можливо, дезипрамін, флуоксетин, флувоксамін, нефазодон, пароксетин, тразодон, вілоксазин.

Протиепілептичні: стирипентол, вігабатрин.

Протигрибкові засоби: азоли (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол, вориконазол).

Антигістамінні препарати: лоратадин, терфенадин.

Антипсихотичні препарати: оланзапін.

Протитуберкульозні препарати: ізоніазид.

Противірусні препарати: інгібітори протеази для ВІЛ (наприклад, ритонавір).

Інгібітори карбоангідрази: ацетазоламід.

Серцево-судинні препарати: дилтіазем, верапаміл.

Препарати для лікування захворювань ШКТ: можливо циметидин, омепразол.

Міорелаксанти: оксибутинін, дантролен.

Антиагрегантні препарати: тиклопідин.

Інші речовини: грейпфрутовий сік, нікотинамід (у дорослих, тільки у високих дозах).

Препарати, які можуть підвищувати рівень активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду у плазмі крові.

Оскільки підвищений рівень активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду у плазмі крові може спричинити розвиток побічних реакцій (наприклад, запаморочення, сонливість, атаксію, диплопію), дозування карбамазепіну необхідно відповідно коригувати та/або контролювати рівень препарату у плазмі крові, якщо карбамазепін приймають одночасно з такими препаратами: локсапін, кветіапін, примідон, прогабід, вальпроєва кислота, валноктамід та валпромід.

Препарати, які можуть знижувати рівень карбамазепіну у плазмі крові.

Може виникнути необхідність у корекції дози карбамазепіну при одночасному застосуванні з такими препаратами:

протиепілептичні препарати: фелбамат, метсуксимід, окскарбазепін, фенобарбітон, фенсуксимід, фенітоїн та фосфенітоїн, примідон та клоназепам (хоча дані щодо нього суперечливі).

Протипухлинні препарати: цисплатин або доксорубіцин.

Протитуберкульозні препарати: рифампіцин.

Бронходилататори або протиастматичні препарати: теофілін, амінофілін.

Дерматологічні препарати: ізотретиноїн.

Взаємодія з іншими речовинами: препарати лікарських трав, що містять звіробій (Hypericum perforatum).

Вплив карбамазепіну на рівень у плазмі крові одночасно призначених препаратів.

Карбамазепін може знижувати рівень деяких препаратів у плазмі крові та зменшувати або нівелювати їх ефекти. Можливе виникнення необхідності корекції дозування нижче наведених препаратів відповідно до клінічних вимог.

Аналгетики, протизапальні препарати: метадон, парацетамол, феназон (антипірин), трамадол.

Антибіотики: доксициклін.

Антикоагулянти: пероральні антикоагулянти (наприклад, варфарин, фенпрокоумон, дикумарол та аценокумарол).

Антидепресанти: бупропіон, циталопрам, нефазодон, тразодон, трициклічні антидепресанти (наприклад, іміпрамін, амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін). Карбамазепін не рекомендується застосовувати одночасно з інгібіторами моноаміноксидази (МАО); перед початком застосування препарату необхідно припинити прийом інгібітору МАО (щонайменше за два тижні або раніше, якщо це дозволяють клінічні обставини).

Протиепілептичні препарати: клобазам, клоназепам, етосукцимід, фелбамат, ламотриджин, окскарбазепін, примідон, тіагабін, топірамат, вальпроєва кислота, зонісамід. Повідомлялось як про підвищення рівня фенітоїну у плазмі крові внаслідок дії карбамазепіну, так і про його зниження та про поодинокі випадки збільшення рівня мефенітоїну у плазмі крові.

Протигрибкові препарати: ітраконазол.

Антигельмінтні препарати: празиквантел.

Протипухлинні препарати: іматиніб.

Нейролептичні препарати: клозапін, галоперидол та бромперидол, оланзапін, кветіапін, рисперидон, зипразидон.

Противірусні препарати: інгібітори протеази для лікування ВІЛ (наприклад, індинавір, ритонавір, саквінавір).

Анксіолітики: алпразолам, мідазолам.

Бронходилататори або протиастматичні препарати: теофілін.

Контрацептивні препарати: гормональні контрацептиви (слід розглянути можливість застосування альтернативних методів контрацепції).

Серцево-судинні препарати: блокатори кальцієвих каналів (група дигідропіридину), наприклад, фелодипін, дигоксин.

Кортикостероїди: наприклад, преднізолон, дексаметазон.

Імунодепресанти: циклоспорин, еверолімус.

Тиреоїдні препарати: левотироксин.

Взаємодія з іншими препаратами: препарати, що містять естрогени та/або прогестерони.

Комбінації препаратів, які вимагають окремого розгляду.

Одночасне застосування карбамазепіну та леветирацетаму може призвести до посилення токсичності карбамазепіну.

Одночасне застосування карбамазепіну та ізоніазиду може призвести до посилення гепатотоксичності ізоніазиду.

Одночасне застосування карбамазепіну і перепаратів літію або метоклопраміду, а також карбамазепіну і нейролептиків (галоперидол, тіоридазин) може призвести до посилення побічних неврологічних ефектів (у випадку останньої комбінації - навіть за умови терапевтичних рівнів у плазмі крові).

Комбінована терапія карбамазепіном та деякими діуретиками (гідрохлортіазид, фуросемід) може призвести до виникнення симптоматичної гіпонатріємії.

Карбамазепін може антагонізувати ефекти недеполяризуючих м'язових релаксантів (наприклад, панкуронію). Може виникнути необхідність підвищення доз цих препаратів, а пацієнти потребують пильного моніторингу через можливість швидшого, ніж очікується, завершення нейром'язової блокади.

Карбамазепін, як і інші психотропні препарати, може знижувати переносимість алкоголю, тому пацієнтам рекомендовано утримуватися від вживання алкоголю.

Карбамазепін-Дарниця вживають внутрішньо під час прийому їжі. При лікуванні епілепсії дорослим на початку курсу приймати мінімально ефективну дозу - 100-200 мг, хворим літнього віку - по 100 мг препарату 1-2 рази на добу. Далі дозу поступово збільшують до 400 мг 2-3 рази на добу, тобто до досягнення оптимальної добової дози в межах 800-1200 мг. У деяких випадках можуть виявитись необхідними добові дози 1600 мг або навіть 2000 мг. Добову дозу Карбамазепіну-Дарниця для дітей встановлюють із розрахунку 10-20 мг/кг маси тіла.

Для дітей віком 6-10 років добова доза препарату становить 400-600 мг (за 2-3 прийоми), для дітей віком 11-15 років - 600-1000 мг (за 2-3 прийоми).

Зазначені дози зазвичай розподіляють на 2-3 прийоми. Дітям віком старше 6 років лікування можна розпочинати із застосування 100 мг/добу; дозу підвищують поступово - кожного тижня на 100 мг. Карбамазепін-Дарниця не рекомендується застосовувати для лікування дітей віком до 6 років.

Діабетична нейропатія з больовим синдромом: середня доза Карбамазепіну-Дарниця становить по 200 мг 2-4 рази на добу.

Гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія при біполярних афективних розладах. Діапазон доз: приблизно від 400 до 1600 мг на добу; зазвичай - від 400 до 600 мг на добу, розподілених на 2-3 окремі прийоми. При гострому маніакальному стані рекомендується швидке підвищення дози, а в рамках підтримуючої терапії при біполярних розладах рекомендовано поступове підвищення малими дозами.

При лікуванні невралгій та больових синдромів Карбамазепін-Дарниця приймають у добовій дозі 200-400 мг, яку розподіляють на 2-3 прийоми. Через 2-3 доби дозу збільшують на 100-200 мг/добу та в цій дозі приймають протягом 7-10 діб. Далі після поліпшення стану хворого дозу поступово зменшують до підтримуючої (мінімальної ефективної), яку приймають тривалий час. При синдромі абстиненції середня доза Карбамазепіну-Дарниця становить 200 мг 3 рази на добу. У тяжких випадках протягом перших кількох діб дозу можна підвищувати (400 мг 3 рази на добу) та поєднувати прийом Карбамазепіну-Дарниця із седативно-гіпнотичними препаратами (клометіазол, хлордіазепоксид). Після ослаблення гострої форми можна продовжувати лікування Карбамазепіном-Дарниця як основним терапевтичним засобом - до припинення болю. При застосуванні для лікування нецукрового діабету середня доза для дорослих становить 200 мг 2-3 рази на добу, для дітей - відповідно менше, залежно від віку та ваги тіла.

Отруєння карбамазепіном характеризується порушеннями з боку ЦНС, серцево-судинної системи та системи органів дихання.

З боку центральної та периферичної нервової системи: пригнічення функції ЦНС, дезорієнтація, сонливість, галюцинації, гіпотермія, дискінезія, дизартрія, гіперрефлексія (спочатку), гіпорефлексія (пізніше), міоклонус, порушення дикції, психомоторне збудження, запаморочення, атаксія, заціпеніння, ступор, занепокоєння, тремор, мимовільні рухи, судоми, кома, психомоторні розлади.

З боку органів чуття: порушення акомодації, мідріаз, ністагм, помутніння зору.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпо- або гіпертензія, тахікардія, порушення серцевої провідності з розширенням QRS-комплексу, синкоп, зупинка серця, що супроводжується втратою свідомості.

З боку системи органів дихання: пригнічення дихального центру, набряк легенів.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, зниження моторики шлунка, порушення евакуаційної функції шлунка, зниження моторики товстої кишки.

З боку сечовидільної системи: затримка сечі, олігурія, анурія, затримка рідини в організмі, гіпонатріємія розведення через дію карбамазепіну подібну до ефекту антидіуретичного гормона.

Зміни з боку лабораторних показників: гіпонатріємія, метаболічний ацидоз, гіперглікемія, збільшення рівня м'язової фракції креатинінфосфокінази.

Дерматологічні порушення: почервоніння шкіри обличчя та шиї з відчуттям печіння.

Лікування. Специфічний антидот відсутній. Спочатку лікування має грунтуватися на клінічному стані хворого; показана госпіталізація. Проводиться визначення концентрації карбамазепіну в плазмі для підтвердження отруєння цим засобом і оцінки ступеня передозування.

Здійснюється евакуація вмісту шлунка, промивання шлунка, застосування активованого вугілля. Пізня евакуація шлункового вмісту може призвести до відстроченого всмоктування і повторної появи симптомів інтоксикації у період одужання. Застосовується симптоматичне підтримуюче лікування у відділенні інтенсивної терапії, моніторування функцій серця, пильна корекція електролітних розладів.

Особливі рекомендації. При розвитку артеріальної гіпотензії показане внутрішньовенне введення допаміну або добутаміну; при розвитку порушень ритму серця лікування підбирають індивідуально; при розвитку судом - введення бензодіазепінів (наприклад, діазепаму) або інших протисудомних засобів, наприклад, фенобарбіталу (з обережністю через підвищений ризик розвитку пригнічення дихання) або паральдегіду; при розвитку гіпонатріємії (водної інтоксикації) - обмеження введення рідини, повільна обережна внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду. Ці заходи можуть бути корисними для запобігання набряку мозку.

Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах. Повідомлялося про неефективність форсованого діурезу, гемодіалізу і перитонеального діалізу.

Необхідно передбачити можливість повторного посилення симптомів передозування на 2-й і 3-й день після її початку, що зумовлено уповільненим всмоктуванням препарату.

З боку центральної нервової системи та периферичної нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість, атаксія, підвищена втомлюваність, загальна слабкість, мимовільні скорочення м'язів (тремор, дистонія, нервовий тік), ністагм, дискінезія м'язів обличчя, порушення рухів очима, порушення дикції, периферична нейропатія, парестезії, м'язова слабкість, парез, дефациальна дискінезія, дизартрія, хореоатетоз. Також можуть спостерігатися психотичні реакції: галюцинації, депресія, підвищена агресивність, ажитація, збудження, неспокій, сплутаність свідомості, загострення психозу, дуже рідко - злоякісний нейролептичний синдром.

З боку органів чуття: порушення смакових відчуттів, порушення акомодації, диплопія, кон'юнктивіт, помутніння кришталика, підвищення внутрішньочного тиску, порушення слуху, шум у вухах, гіперакузія, гіпоакузія, порушення сприйняття висоти тону.

З боку шлунково-кишкового тракту: анорексія, сухість у роті, нудота, блювання, діарея, закреп, болі у животі, глоссит, стоматит, панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: холестатичний гепатит, підвищення концентрації лужної фосфатази в крові, підвищення рівня трансаміназ, паренхіматозний та холестатичний гепатит, гранулематозний гепатит, жовтяниця, печінкова недостатність. Дуже часто спостерігається підвищення рівня гамаглутамілтрансферази (внаслідок індукції ферменту печінки), але зазвичай не має клінічного значення.

З боку ендокринної системи: набряки, затримка рідини, збільшення ваги тіла, гіпонатріємія та зниження осмолярності плазми крові під впливом антидіуретичного гормону, що у рідкісних випадках призводить до гіпонатріємії розведення, що супроводжується блюванням, летаргією, головним болем, сплутаністю свідомості, неврологічними порушеннями. Також можуть спостерігатися підвищення рівня пролактину крові з проявленням наступних симптомів: галакторея, гінекомастія, патологічні результати досліджень щитовидної залози; зниження рівня L-тироксину (вільний тироксин, тироксин, трийодтиронін) і підвищення концентрації в крові гормонів стимуляторів щитовидної залози, порушення метаболізму у кістках (зниження концентрації кальцію у плазмі крові та 25-гідроксикальціферолу у крові), що призводить до остеомаляції, остеопорозу, підвищення рівня холестеролу у крові, включаючи ліпопротеїди високої щільності та тригіцеридів.

З боку серцево-судинної системи: набряки, порушення внутрішньосерцевої провідності, артеріальна гіпертензія, артеріальна гіпотензія, брадикардія, аритмія, атріовентрикулярна блокада, синкопе, циркуляторний колапс, застійна серцева недостатність, загострення ішемічної хвороби серця, тромбофлебіт, тромбоемболія (наприклад, емболія легеневих судин).

З боку системи крові: лейкопенія, тромбоцитопенія, лейкоцитоз, дефіцит фолієвої кислоти, агранулоцитоз, апластична анемія, лімфаденопатія, панцитопенія, аплазія червоних кров'яних клітин, анемія, мегалобластна анемія, гостра інтермітуюча порфірія, змішана порфірія, пізня шкірна порфірія, ретикулоцитоз, гемолітична анемія.

З боку дихальної системи: реакції гіперчутливості (гарячка, диспное, пневмоніт, пневмонія).

З боку опорно-рухового апарату: артралгія, болі у м'язах, спазми мязів.

З боку статевої системи: патологічний сперматогенез, статева дисфункція, імпотенція.

З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, порушення функції нирок (протеїнурія, альбумінурія, гематурія, олігурія, азотемія), часті сечевипускання, затримка сечі.

З боку імунної системи: мультиорганні реакції гіперчутливості сповільненого типу із наступними проявами: збільшення температури тіла, шкірні висипи, припливи, васкуліт, лімфаденопатія, псевдолімфома, лейкопенія, еозинофілія, гепатоспленомегалія та змінені показники функцій печінки (вказані прояви зустрічаються у різних комбінаціях). Також можуть спостерігатися асептичний менінгіт (з міоклонією та периферичною еозинофілією), анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк.

Дерматологічні порушення: висипання, алергічний дерматит, свербіж, кропив'янка, екзофоліативний дерматит, еритродермія, вовчакоподібний синдром, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, реакції фотосенсибілізації, мультиформна та вузликова еритема, нодозна еритема, альтерації на шкірі, порушення пігментації шкіри, пурпура, вугрі, гіпергідроз, втрата волосся, гірсутизм.

Відхилення результатів лабораторних досліджень: гіпогамаглобулінемія.

Карбамазепін слід призначати лише під медичним наглядом. Карбамазепін слід призначати лише після оцінки співвідношення користь/ризик та за умови пильного моніторингу пацієнтів із серцевими, печінковими або нирковими порушеннями, побічними гематологічними реакціями на інші препарати в анамнезі, або пацієнтів з перерваними курсами терапії карбамазепіном. Препарат зазвичай неефективний при малих нападах (petit mal, абсанс) та міоклонічних нападах.

Гематологічні ефекти. Із застосуванням препарату пов'язують розвиток агранулоцитозу та апластичної анемії, однак через надзвичайно низьку частоту випадків розвитку цих станів важко оцінити значущий ризик при застосуванні карбамазепіну. Загальний ризик для людей, які не отримували терапії, становить 4,7 особи/1000000 на рік для розвитку агранулоцитозу і 2 особи/1000000 на рік - для розвитку апластичної анемії.

Періодично або часто відзначається тимчасове або стійке зниження кількості тромбоцитів або лейкоцитів крові у зв'язку з прийомом карбамазепіну. Однак для більшості цих випадків підтверджена їх тимчасовість, і вони не свідчать про розвиток апластичної анемії або агранулоцитозу. До початку терапії та періодично під час її проведення слід здійснювати аналіз крові, включаючи визначення кількості тромбоцитів (а також, можливо, кількості ретикулоцитів та рівня гемоглобіну).

Якщо кількість лейкоцитів або тромбоцитів значно знижується під час терапії, стан пацієнта підлягає пильному моніторингу та має здійснюватися постійний загальний аналіз крові пацієнта. Застосування карбамазепіну слід припинити при появі ознак пригнічення функції кісткового мозку.

Пацієнтів необхідно проінформувати про ранні ознаки токсичності та симптоми можливих гематологічних порушень, а також про симптоми дерматологічних та печінкових реакцій. Пацієнта слід попередити, що у випадку появи таких реакцій як жар, ангіна, шкірні висипання, виразки в ротовій порожнині, синці, які легко виникають, точкові крововиливи або геморагічна пурпура, слід негайно звернутися до лікаря.

Серйозні дерматологічні реакції. Серйозні дерматологічні реакції, які включають токсичний епідермальний некроліз (ТЕН або синдром Лайєлла) та синдром Стівенса-Джонсона (ССД), при застосуванні карбамазепіну виникають дуже рідко. Пацієнти з серйозними дерматологічними реакціями можуть потребувати госпіталізації, оскільки ці стани можуть загрожувати життю та мати фатальний характер. Більшість випадків розвитку ССД/ТЕН відзначаються протягом перших кількох місяців лікування карбамазепіном. При розвитку ознак та симптомів, що свідчать про серйозні дерматологічні реакції (наприклад, ССД, синдром Лайєлла/ТЕН), прийом карбамазепіну слід негайно припинити та призначити альтернативну терапію.

Ретроспективні дослідження у пацієнтів-китайців етнічної групи Хан продемонстрували виражену кореляцію між шкірними реакціями ССД/ТЕН, пов'язаними з карбамазепіном, та наявністю у цих пацієнтів людського лейкоцитарного антигену (HLA), алелі (HLA)-В*1502. Більша частота повідомлень про розвиток ССД (швидше рідко, ніж дуже рідко) характерна для деяких країн Азії (наприклад, Тайвань, Малайзія та Філіппіни), де серед населення превалює алель (HLA)-В*1502. Кількість носіїв цього алеля серед населення Азії становить понад 15 % на Філіппінах, у Таїланді, Гонконгу та Малайзії, приблизно 10 % - у Тайвані, майже 4 % - у Північному Китаї, приблизно від 2 % до 4 % - у Південній Азії (включаючи Індію) і менше 1 % - у Японії та Кореї. Поширення алеля (HLA)-В*1502 є незначним серед європейських, африканських народів, серед корінного населення Америки та латиноамериканського населення.

У тих пацієнтів, які розглядаються як такі, що генетично належать до груп ризику, перед початком лікування карбамазепіном слід проводити тестування на присутність алеля (HLA)-В*1502. Якщо аналіз пацієнта на присутність алеля (HLA)-В*1502 дає позитивний результат, то застосування карбамазепіну слід уникати, якщо тільки переваги від такого лікування значно не перевищують ризики. Алель (HLA)-В*1502 може бути фактором ризику розвитку ССД/ТЕН у пацієнтів-китайців, які отримують інші протиепілептичні засоби, що можуть бути пов'язані із виникненням ССД/ТЕН. Таким чином, слід уникати застосування інших препаратів, що можуть бути пов'язані із виникненням ССД/ТЕН, у пацієнтів, які мають алель (HLA)-В*1502, якщо може застосовуватися інша, альтернативна терапія. Зазвичай не рекомендується проводити генетичний скринінг пацієнтів, серед національностей в яких низький коефіцієнт алеля (HLA)-В*1502. Зазвичай не рекомендується проводити скринінг у осіб, які вже отримують карбамазепін, оскільки ризик виникнення ССД/ТЕН значно обмежений першими кількома місяцями, незалежно від присутності в генах пацієнта алеля (HLA)-В*1502.

Результати генетичного скринінгу в жодному разі не повинні заміняти відповідного клінічного нагляду та лікування пацієнта. Багато азіатських пацієнтів, які мають ген алеля (HLA)-В*1502 та проходять курс лікування карбамазепіном, не мають ССД/ТЕН, а пацієнти будь-якої національності, які не мають алеля (HLA)-В*1502, можуть захворіти на ССД/ТЕН. Роль у розвитку та захворюваності ССД/ТЕН інших можливих чинників, таких як рівень дозування протиепілептичного препарату, комплайнс, супутні препарати, вплив інших захворювань та рівень моніторингу шкірних порушень, ще не досліджувалися.

Інші дерматологічні реакції. Можливий розвиток скороминучих і таких, що не загрожують здоров'ю, легких дерматологічних реакцій, наприклад, ізольованої макулярної або макулопапульозної екзантеми. Зазвичай вони минають через кілька днів або тижнів як при постійному дозуванні, так і після зниження дози. Разом з тим, оскільки ранні ознаки більш серйозних дерматологічних реакцій може бути дуже складно відрізнити від помірних скороминучих реакцій, пацієнт має перебувати під пильним наглядом, щоб негайно припинити застосування препарату у разі, якщо з його продовженням реакція погіршиться.

Наявність у пацієнта алеля (HLA)-В*1502 не є фактором ризику виникнення у нього менш серйозних шкірних реакцій на карбамазепін, таких як синдром гіперчутливості до протисудомних засобів або незначні висипання (макулопапульозні висипання).

Гіперчутливість. Карбамазепін може спровокувати розвиток реакцій гіперчутливості, включаючи множинні реакції гіперчутливості з локалізацією у шкірі, печінці, кровотворних органах та лімфатичній системі або в інших органах, сукупно або окремо, в межах системної реакції.

Пацієнтів з реакціями гіперчутливості на карбамазепін необхідно проінформувати про те, що приблизно 25-30 % таких пацієнтів також можуть мати реакції гіперчутливості на окскарбазепін.

При застосуванні карбамазепіну та фенітоїну можливий розвиток перехресної гіперчутливості.

Загалом при появі ознак та симптомів, що вказують на гіперчутливість, застосування карбамазепіну слід негайно припинити.

Напади. Карбамазепін слід застосовувати з обережністю пацієнтам зі змішаними нападами, які включають абсанси (типові або нетипові). За таких обставин препарат може провокувати напади. У випадку провокування нападів застосування карбамазепіну слід негайно припинити.

Підвищення частоти нападів може мати місце під час переходу від пероральних форм препарату до супозиторіїв.

Функція печінки. Під час терапії препаратом необхідно проводити оцінку функції печінки на вихідному рівні та періодичні оцінки цієї функції протягом терапії, особливо у пацієнтів із захворюваннями печінки в анамнезі та у пацієнтів літнього віку. При загостренні порушень функції печінки або пацієнтам з активною фазою захворювання печінки необхідно негайно припинити прийом препарату.

Функція нирок. Рекомендується проводити оцінку функції нирок та визначення рівня азоту сечовини крові на початку та періодично протягом курсу терапії.

Антихолінергічні ефекти. Карбамазепін виявляє помірну антихолінергічну активність. Таким чином, пацієнти з підвищеним внутрішньоочним тиском мають перебувати під пильним наглядом під час терапії.

Психічні ефекти. Слід пам'ятати про ймовірність активізації латентного психозу, а у пацієнтів літнього віку - сплутаності свідомості або збудженості.

Ендокринні ефекти. Були зареєстровані випадки проривних кровотеч у жінок, які отримували карбамазепін у комбінації з гормональними протизаплідними засобами. Оскільки карбамазепін може негативно впливати на ефективність гормональних контрацептивів, жінкам репродуктивного віку слід порадити розглянути можливість застосування альтернативних форм контрацепції під час застосування препарату. Через індукцію ферментів печінки карбамазепін може стати причиною зниження терапевтичного ефекту препаратів естрогенів та/або прогестерону (тобто перешкоджати ефективній контрацепції).

Моніторинг рівня препарату у плазмі крові. Незважаючи на те, що кореляція між дозуванням та рівнем карбамазепіну у плазмі крові, а також між рівнем карбамазепіну у плазмі крові та клінічною ефективністю і переносимістю недостовірна, моніторинг рівня препарату у плазмі крові може бути доцільним у таких випадках: при раптовому підвищенні частоти нападів, перевірці комплайнсу пацієнта, при вагітності, при лікуванні дітей та підлітків; при підозрі на порушення абсорбції, при підозрюваній токсичності та при застосуванні більше одного препарату.

Зниження дози та відміна препарату. Раптова відміна карбамазепіну може спровокувати напади. При необхідності раптової відміни терапії препаратом у пацієнтів з епілепсією, перехід на новий протиепілептичний препарат має відбуватися на фоні терапії відповідним лікарським препаратом (наприклад, діазепам внутрішньовенно, ректально, або фенітоїн внутрішньовенно).

Переведення хворого з прийому таблеток на прийом таблеток ретард. Клінічний досвід показує, що у деяких хворих при застосуванні таблеток ретард може виникнути необхідність у підвищенні дози препарату.

Враховуючи лікарські взаємодії і різну фармакокінетику протиепілептичних препаратів, пацієнтам літнього віку дози карбамазепіну слід підбирати з обережністю.

Здатність впливати на швидкість реакцій при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Здатність пацієнта, який приймає карбамазепін, до швидкої реакції, особливо на початку терапії або в період підбору дози, може бути порушена внаслідок виникнення запаморочення і сонливості. Тому під час лікування препаратом слід
утримуватись від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Лікування карбамазепіном вагітних жінок, які страждають на епілепсію, має здійснюватися з особливою обережністю. Слід призначати мінімальну ефективну дозу препарату та здійснювати моніторинг рівня карбамазепіну в плазмі крові.

Жінкам репродуктивного віку карбамазепін при можливості застосовують як монотерапію, оскільки частота вроджених аномалій плода у такому випадку нижча, ніж при комбінованому лікуванні протиепілептичними засобами.

У випадку коли жінка, яка отримує карбамазепін, завагітніла, або якщо питання про призначення карбамазепіну постає у період вагітності, необхідно пильно зіставити очікувані переваги терапії і можливі її ускладнення, особливо у перші три місяці вагітності.

Відомо, що діти, які народжуються у матерів, які страждають на епілепсію, частіше від інших схильні до виникнення порушень внутрішньоутробного розвитку, включаючи вади розвитку, у тому числі щілину хребта та інші вроджені аномалії, наприклад, щелепно-лицьові дефекти, кардіоваскулярні вади розвитку, гіпоспадію та аномалії розвитку різних систем організму. Повідомлялося про те, що карбамазепін, як і всі інші протиепілептичні засоби, здатний підвищувати ризик виникнення цих порушень, хоча остаточного підтвердження до цього часу немає. У будь-якому випадку карбамазепін розглядається як препарат вибору у жінок репродуктивного віку, які змушені приймати протисудомні засоби, а також як найбезпечніший відносно плода. Пацієнткам слід надавати інформацію про можливість підвищення ризику вад розвитку і можливість пройти антенатальну діагностику.

Відомі кілька випадків судом та/або пригнічення дихання у новонароджених, які пов'язують із прийомом карбамазепіну та інших протисудомних препаратів матір'ю. Відзначалося кілька випадків блювання, діареї та/або поганого апетиту в новонароджених, що пов'язуються із прийманням карбамазепіну матір'ю. Ці реакції можуть бути віднесені на рахунок синдрому абстиненції у новонароджених.

Відомо, що під час вагітності розвивається дефіцит фолієвої кислоти. Повідомлялося про те, що протиепілептичні засоби посилюють цей дефіцит. Це може сприяти збільшенню частоти уроджених дефектів у дітей, які народилися у жінок, які приймали протиепілептичні засоби. Тому до і під час вагітності рекомендується додаткове застосування фолієвої кислоти.

З метою профілактики підвищеної кровоточивості у новонароджених жінкам в останні тижні вагітності, а також новонародженим рекомендується призначати вітамін К.

Карбамазепін проникає у грудне молоко, тому слід зіставити переваги і можливі небажані наслідки за умови терапії карбамазепіном. Матері, які приймають карбамазепін, можуть годувати своїх дітей груддю, але за умови, що за дитиною буде встановлено спостереження стосовно розвитку можливих побічних реакцій (наприклад, вираженої сонливості, алергічних шкірних реакцій).

Діти. У дітей може виникнути необхідність у застосуванні вищих доз препарату порівняно з дорослими, з розрахунку на кілограм маси тіла, через більш швидшу елімінацію карбамазепіну. Таблетки можна застосовувати дітям віком старше 6 років.Особливості застосування.

Карбамазепін слід призначати лише під медичним наглядом. Карбамазепін слід призначати лише після оцінки співвідношення користь/ризик та за умови пильного моніторингу пацієнтів із серцевими, печінковими або нирковими порушеннями, побічними гематологічними реакціями на інші препарати в анамнезі, або пацієнтів з перерваними курсами терапії карбамазепіном. Препарат зазвичай неефективний при малих нападах (petit mal, абсанс) та міоклонічних нападах.

Гематологічні ефекти. Із застосуванням препарату пов'язують розвиток агранулоцитозу та апластичної анемії, однак через надзвичайно низьку частоту випадків розвитку цих станів важко оцінити значущий ризик при застосуванні карбамазепіну. Загальний ризик для людей, які не отримували терапії, становить 4,7 особи/1000000 на рік для розвитку агранулоцитозу і 2 особи/1000000 на рік - для розвитку апластичної анемії.

Періодично або часто відзначається тимчасове або стійке зниження кількості тромбоцитів або лейкоцитів крові у зв'язку з прийомом карбамазепіну. Однак для більшості цих випадків підтверджена їх тимчасовість, і вони не свідчать про розвиток апластичної анемії або агранулоцитозу. До початку терапії та періодично під час її проведення слід здійснювати аналіз крові, включаючи визначення кількості тромбоцитів (а також, можливо, кількості ретикулоцитів та рівня гемоглобіну).

Якщо кількість лейкоцитів або тромбоцитів значно знижується під час терапії, стан пацієнта підлягає пильному моніторингу та має здійснюватися постійний загальний аналіз крові пацієнта. Застосування карбамазепіну слід припинити при появі ознак пригнічення функції кісткового мозку.

Пацієнтів необхідно проінформувати про ранні ознаки токсичності та симптоми можливих гематологічних порушень, а також про симптоми дерматологічних та печінкових реакцій. Пацієнта слід попередити, що у випадку появи таких реакцій як жар, ангіна, шкірні висипання, виразки в ротовій порожнині, синці, які легко виникають, точкові крововиливи або геморагічна пурпура, слід негайно звернутися до лікаря.

Серйозні дерматологічні реакції. Серйозні дерматологічні реакції, які включають токсичний епідермальний некроліз (ТЕН або синдром Лайєлла) та синдром Стівенса-Джонсона (ССД), при застосуванні карбамазепіну виникають дуже рідко. Пацієнти з серйозними дерматологічними реакціями можуть потребувати госпіталізації, оскільки ці стани можуть загрожувати життю та мати фатальний характер. Більшість випадків розвитку ССД/ТЕН відзначаються протягом перших кількох місяців лікування карбамазепіном. При розвитку ознак та симптомів, що свідчать про серйозні дерматологічні реакції (наприклад, ССД, синдром Лайєлла/ТЕН), прийом карбамазепіну слід негайно припинити та призначити альтернативну терапію.

Ретроспективні дослідження у пацієнтів-китайців етнічної групи Хан продемонстрували виражену кореляцію між шкірними реакціями ССД/ТЕН, пов'язаними з карбамазепіном, та наявністю у цих пацієнтів людського лейкоцитарного антигену (HLA), алелі (HLA)-В*1502. Більша частота повідомлень про розвиток ССД (швидше рідко, ніж дуже рідко) характерна для деяких країн Азії (наприклад, Тайвань, Малайзія та Філіппіни), де серед населення превалює алель (HLA)-В*1502. Кількість носіїв цього алеля серед населення Азії становить понад 15 % на Філіппінах, у Таїланді, Гонконгу та Малайзії, приблизно 10 % - у Тайвані, майже 4 % - у Північному Китаї, приблизно від 2 % до 4 % - у Південній Азії (включаючи Індію) і менше 1 % - у Японії та Кореї. Поширення алеля (HLA)-В*1502 є незначним серед європейських, африканських народів, серед корінного населення Америки та латиноамериканського населення.

У тих пацієнтів, які розглядаються як такі, що генетично належать до груп ризику, перед початком лікування карбамазепіном слід проводити тестування на присутність алеля (HLA)-В*1502. Якщо аналіз пацієнта на присутність алеля (HLA)-В*1502 дає позитивний результат, то застосування карбамазепіну слід уникати, якщо тільки переваги від такого лікування значно не перевищують ризики. Алель (HLA)-В*1502 може бути фактором ризику розвитку ССД/ТЕН у пацієнтів-китайців, які отримують інші протиепілептичні засоби, що можуть бути пов'язані із виникненням ССД/ТЕН. Таким чином, слід уникати застосування інших препаратів, що можуть бути пов'язані із виникненням ССД/ТЕН, у пацієнтів, які мають алель (HLA)-В*1502, якщо може застосовуватися інша, альтернативна терапія. Зазвичай не рекомендується проводити генетичний скринінг пацієнтів, серед національностей в яких низький коефіцієнт алеля (HLA)-В*1502. Зазвичай не рекомендується проводити скринінг у осіб, які вже отримують карбамазепін, оскільки ризик виникнення ССД/ТЕН значно обмежений першими кількома місяцями, незалежно від присутності в генах пацієнта алеля (HLA)-В*1502.

Результати генетичного скринінгу в жодному разі не повинні заміняти відповідного клінічного нагляду та лікування пацієнта. Багато азіатських пацієнтів, які мають ген алеля (HLA)-В*1502 та проходять курс лікування карбамазепіном, не мають ССД/ТЕН, а пацієнти будь-якої національності, які не мають алеля (HLA)-В*1502, можуть захворіти на ССД/ТЕН. Роль у розвитку та захворюваності ССД/ТЕН інших можливих чинників, таких як рівень дозування протиепілептичного препарату, комплайнс, супутні препарати, вплив інших захворювань та рівень моніторингу шкірних порушень, ще не досліджувалися.

Інші дерматологічні реакції. Можливий розвиток скороминучих і таких, що не загрожують здоров'ю, легких дерматологічних реакцій, наприклад, ізольованої макулярної або макулопапульозної екзантеми. Зазвичай вони минають через кілька днів або тижнів як при постійному дозуванні, так і після зниження дози. Разом з тим, оскільки ранні ознаки більш серйозних дерматологічних реакцій може бути дуже складно відрізнити від помірних скороминучих реакцій, пацієнт має перебувати під пильним наглядом, щоб негайно припинити застосування препарату у разі, якщо з його продовженням реакція погіршиться.

Наявність у пацієнта алеля (HLA)-В*1502 не є фактором ризику виникнення у нього менш серйозних шкірних реакцій на карбамазепін, таких як синдром гіперчутливості до протисудомних засобів або незначні висипання (макулопапульозні висипання).

Гіперчутливість. Карбамазепін може спровокувати розвиток реакцій гіперчутливості, включаючи множинні реакції гіперчутливості з локалізацією у шкірі, печінці, кровотворних органах та лімфатичній системі або в інших органах, сукупно або окремо, в межах системної реакції.

Пацієнтів з реакціями гіперчутливості на карбамазепін необхідно проінформувати про те, що приблизно 25-30 % таких пацієнтів також можуть мати реакції гіперчутливості на окскарбазепін.

При застосуванні карбамазепіну та фенітоїну можливий розвиток перехресної гіперчутливості.

Загалом при появі ознак та симптомів, що вказують на гіперчутливість, застосування карбамазепіну слід негайно припинити.

Напади. Карбамазепін слід застосовувати з обережністю пацієнтам зі змішаними нападами, які включають абсанси (типові або нетипові). За таких обставин препарат може провокувати напади. У випадку провокування нападів застосування карбамазепіну слід негайно припинити.

Підвищення частоти нападів може мати місце під час переходу від пероральних форм препарату до супозиторіїв.

Функція печінки. Під час терапії препаратом необхідно проводити оцінку функції печінки на вихідному рівні та періодичні оцінки цієї функції протягом терапії, особливо у пацієнтів із захворюваннями печінки в анамнезі та у пацієнтів літнього віку. При загостренні порушень функції печінки або пацієнтам з активною фазою захворювання печінки необхідно негайно припинити прийом препарату.

Функція нирок. Рекомендується проводити оцінку функції нирок та визначення рівня азоту сечовини крові на початку та періодично протягом курсу терапії.

Антихолінергічні ефекти. Карбамазепін виявляє помірну антихолінергічну активність. Таким чином, пацієнти з підвищеним внутрішньоочним тиском мають перебувати під пильним наглядом під час терапії.

Психічні ефекти. Слід пам'ятати про ймовірність активізації латентного психозу, а у пацієнтів літнього віку - сплутаності свідомості або збудженості.

Ендокринні ефекти. Були зареєстровані випадки проривних кровотеч у жінок, які отримували карбамазепін у комбінації з гормональними протизаплідними засобами. Оскільки карбамазепін може негативно впливати на ефективність гормональних контрацептивів, жінкам репродуктивного віку слід порадити розглянути можливість застосування альтернативних форм контрацепції під час застосування препарату. Через індукцію ферментів печінки карбамазепін може стати причиною зниження терапевтичного ефекту препаратів естрогенів та/або прогестерону (тобто перешкоджати ефективній контрацепції).

Моніторинг рівня препарату у плазмі крові. Незважаючи на те, що кореляція між дозуванням та рівнем карбамазепіну у плазмі крові, а також між рівнем карбамазепіну у плазмі крові та клінічною ефективністю і переносимістю недостовірна, моніторинг рівня препарату у плазмі крові може бути доцільним у таких випадках: при раптовому підвищенні частоти нападів, перевірці комплайнсу пацієнта, при вагітності, при лікуванні дітей та підлітків; при підозрі на порушення абсорбції, при підозрюваній токсичності та при застосуванні більше одного препарату.

Зниження дози та відміна препарату. Раптова відміна карбамазепіну може спровокувати напади. При необхідності раптової відміни терапії препаратом у пацієнтів з епілепсією, перехід на новий протиепілептичний препарат має відбуватися на фоні терапії відповідним лікарським препаратом (наприклад, діазепам внутрішньовенно, ректально, або фенітоїн внутрішньовенно).

Переведення хворого з прийому таблеток на прийом таблеток ретард. Клінічний досвід показує, що у деяких хворих при застосуванні таблеток ретард може виникнути необхідність у підвищенні дози препарату.

Враховуючи лікарські взаємодії і різну фармакокінетику протиепілептичних препаратів, пацієнтам літнього віку дози карбамазепіну слід підбирати з обережністю.

Здатність впливати на швидкість реакцій при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Здатність пацієнта, який приймає карбамазепін, до швидкої реакції, особливо на початку терапії або в період підбору дози, може бути порушена внаслідок виникнення запаморочення і сонливості. Тому під час лікування препаратом слід
утримуватись від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Лікування карбамазепіном вагітних жінок, які страждають на епілепсію, має здійснюватися з особливою обережністю. Слід призначати мінімальну ефективну дозу препарату та здійснювати моніторинг рівня карбамазепіну в плазмі крові.

Жінкам репродуктивного віку карбамазепін при можливості застосовують як монотерапію, оскільки частота вроджених аномалій плода у такому випадку нижча, ніж при комбінованому лікуванні протиепілептичними засобами.

У випадку коли жінка, яка отримує карбамазепін, завагітніла, або якщо питання про призначення карбамазепіну постає у період вагітності, необхідно пильно зіставити очікувані переваги терапії і можливі її ускладнення, особливо у перші три місяці вагітності.

Відомо, що діти, які народжуються у матерів, які страждають на епілепсію, частіше від інших схильні до виникнення порушень внутрішньоутробного розвитку, включаючи вади розвитку, у тому числі щілину хребта та інші вроджені аномалії, наприклад, щелепно-лицьові дефекти, кардіоваскулярні вади розвитку, гіпоспадію та аномалії розвитку різних систем організму. Повідомлялося про те, що карбамазепін, як і всі інші протиепілептичні засоби, здатний підвищувати ризик виникнення цих порушень, хоча остаточного підтвердження до цього часу немає. У будь-якому випадку карбамазепін розглядається як препарат вибору у жінок репродуктивного віку, які змушені приймати протисудомні засоби, а також як найбезпечніший відносно плода. Пацієнткам слід надавати інформацію про можливість підвищення ризику вад розвитку і можливість пройти антенатальну діагностику.

Відомі кілька випадків судом та/або пригнічення дихання у новонароджених, які пов'язують із прийомом карбамазепіну та інших протисудомних препаратів матір'ю. Відзначалося кілька випадків блювання, діареї та/або поганого апетиту в новонароджених, що пов'язуються із прийманням карбамазепіну матір'ю. Ці реакції можуть бути віднесені на рахунок синдрому абстиненції у новонароджених.

Відомо, що під час вагітності розвивається дефіцит фолієвої кислоти. Повідомлялося про те, що протиепілептичні засоби посилюють цей дефіцит. Це може сприяти збільшенню частоти уроджених дефектів у дітей, які народилися у жінок, які приймали протиепілептичні засоби. Тому до і під час вагітності рекомендується додаткове застосування фолієвої кислоти.

З метою профілактики підвищеної кровоточивості у новонароджених жінкам в останні тижні вагітності, а також новонародженим рекомендується призначати вітамін К.

Карбамазепін проникає у грудне молоко, тому слід зіставити переваги і можливі небажані наслідки за умови терапії карбамазепіном. Матері, які приймають карбамазепін, можуть годувати своїх дітей груддю, але за умови, що за дитиною буде встановлено спостереження стосовно розвитку можливих побічних реакцій (наприклад, вираженої сонливості, алергічних шкірних реакцій).

Діти. У дітей може виникнути необхідність у застосуванні вищих доз препарату порівняно з дорослими, з розрахунку на кілограм маси тіла, через більш швидшу елімінацію карбамазепіну. Таблетки можна застосовувати дітям віком старше 6 років.

Термін придатності. 3 роки.

Зберігати у недоступному для дітей місці в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 оС.

Категорія відпуску. За рецептом

КАРБАМАЗЕПІН, АПО-КАРБАМАЗЕПІН, ЗАГРЕТОЛ, ЗЕН-200, ЗЕПТОЛ, ЗЕПТОЛСР, КАРБАЛЕКС, КАРБАЛЕКС 200 мг, КАРБАЛЕКС 400 мг, КАРБАЛЕКС 600 мг РЕТАРД, КАРБАМАЗЕПІН-АСТРАФАРМ, КАРБАМАЗЕПІН-ДАРНИЦЯ, КАРБАМАЗЕПІН-ЗДОРОВ'Я, КАРБАМАЗЕПІН-ЗДОРОВ'Я ФОРТЕ, КАРБАМАЗЕПІН-ФС, КАРБАМАЗЕПІН-ФС 200 РЕТАРД, КАРБАПИН, КАРБАТОЛ, МАЗЕПИН, МЕЗАКАР®, МЕЗАКАР® SR, НОВО-КАРБАМАЗ, СТАЗЕПІН, ТЕГРЕТОЛ®, ТИМОНИЛ®150РЕТАРД, ТИМОНИЛ®200, ТИМОНИЛ®300РЕТАРД, ТИМОНИЛ®600РЕТАРД, УМИТОЛ, ФІНЛЕПСИН®, ФІНЛЕПСИН®200РЕТАРД, ФІНЛЕПСИН®400РЕТАРД, ФИНЛЕПСОЛ, КАРБАТРОЛ, ТЕГРЕТОЛ – XR, КАРБАЛЕКС 300мгРЕТАРД, КАРБАМАЗЕПІН-ФС400РЕТАРД, КАРБАСАН(Карбамазепін), КАРБАСАНРЕТАРД(Карбамазепін)